Понятие и признаки акционерной собственности

Главная / Новости Законодательства / Понятие и признаки акционерной собственности

ГОЛОВАТЕНКО О.В. – ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО НОТАРІАЛЬНОГО ОКРУГУ.

КАНДИДАТ ЮРИДИЧНИХ НАУК

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ АКЦІОНЕРНОЇ ВЛАСНОСТІ.

В умовах переходу України до ринку відбувається зміна шкали цінностей в суспільстві – на вершину цієї шкали виходить така цінність як приватна власність у різних формах. Історія засвідчує, що говорити про правову та соціальну державу можна лише там, де є суспільство власників, а отже, громадянське суспільство – воно є підвалиною, і суб’єктом творення сучасної держави такого типу [1, с. 3]. Власність дозволяє реалізувати кожному суб’єкту особисту свободу як необхідну передумову творчої реалізації особистості та засаду ствердження гуманістичного суспільного устрою. Проте власність не можна однозначно трактувати як безумовне благо для людини і суспільства. Власність традиційно розуміється головним регулятором економічних відносин. Цим обумовлюється не тільки її сприймання, з одного боку, як економічної категорії, а, з іншого, — як центрального утворення у праві, а й взаємопов’язаність та навіть ототожненість таких її проявів. Звичайно власність пов’язується з такими категоріями, як «майно» та «право».

Однак з появою нових видів організаційно-правових форм юридичних осіб та зміною у їх внутрішній структурі відносин власності постала проблема кваліфікації останніх у класичному значенні категорії «власність«. Це, безпосередньо, стосується такого учасника цивільних відносин як акціонерне товариство (далі – АТ).

Метою написання статті є з’ясування правової природи, поняття, ознак акціонерної власності та визначення її специфіки.

Вітчизняна економічна наука традиційно досліджує так звану «акціонерну власність» («акціонерну форму власності») [2; 3]. Правова наука, у свою чергу, розставляє акценти на поділі суб’єктів власності (акціонерів та АТ як юридичної особи) через призму зобов’язальних і речових прав. За межами вивчення, таким чином, залишаються важливі питання, що пов’язані з правовим змістом власності в акціонерних правовідносинах.

Цивільне законодавство (ст. 3 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України [4]) ґрунтується на визнанні недоторканості власності. За ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Однак протягом багатьох століть у доктрині і у законодавстві існують дві основні концепції «власність – право» і «власність – функція«, тобто право власності як повне, абсолютне, ніким і нічим не обмежене або право власності як благо, яке одночасно покладає на особу, яка володіє ним, певний тягар у першу чергу в інтересах соціуму. Ми вважаємо, що сучасний розвиток законодавства про власність є більш схильним до другої концепції.

Майнові права АТ і акціонера в рамках акціонерних правовідносин є обов’язковими правовими формами акціонерної власності. Обмеження ж права власності АТ (майнові права акціонера і третьої особи на вклад) виступають у якості факультативнихперемінних«) правових форм акціонерної власності [5, с. 205]. Акціонерна форма дозволяє залучити в одну справу (підприємство як майновий комплекс) цінності (капітали) багатьох осіб, причому навіть тих, які самі не можуть у силу будь-яких причин займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, обмеження відповідальності розміром внесеного вкладу разом з високою його диверсифікацією дозволяє вкладати кошти у досить перспективні, але і у високо ризиковані проекти, істотно прискорюючи впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Інтереси вкладення капіталу різними суб’єктами ринкових відносин втілюються у структурі акціонерної власності, що є розподілом статутного капіталу АТ на пакети акцій, що належать різним категоріям акціонерів (мажоритарним, міноритарним і т.д.). Структура відповідної власності, на думку І.В. Спасибо-Фатєєвої, безпосередньо позначається на корпоративному управлінні у вузькому розумінні – формуванні органів АТ та їхньої діяльності. Причому це настільки тісний і очевидний зв’язок, продовжує вчений, що відкидати термін «структура власності» з посиланням на деяку його суперечливість недоцільно, оскільки він є допоміжним для розуміння сутності всього комплексу відносин «корпоративна власність – корпоративне управління» [6, с. 240].

В науці висловлена думка, що АТ, об’єднуючи на єдиній правовій основі всіх учасників, забезпечує унікальну форму реалізації колективної власності, створюючи при цьому зацікавленість в кінцевих результатах роботи [7]. Така думка отримала деяку підтримку і в юридичній літературі. Зокрема, В.В. Долинська стверджує, що за суб’єктом привласнення акціонерна власність є колективною власністю (економічна категорія), а на рівні об’єктивного права суб’єктами майнових прав виступають АТ як юридична особа, акціонери, у тому числі засновники (завжди) і у ряді випадків треті особи [5, с. 182; 8, с. 117]. При цьому, випуск і розміщення акцій надає реальну можливість контролю діяльності і управління нею самими акціонерами. Однак стан з власністю в АТ навряд чи можна назвати нормальним. Головна біда полягає у тому, що при більш чи менш розвинутому акціонуванні власність у своєму споконвічному вигляді, тобто як речове право, зникає [9, с. 353]. У зв’язку з викладеним постає низка проблемних аспектів. По-перше, деякі вчені не повністю, до сих пір, усвідомлюють неможливість та недоречність ведення мови про колективний характер власності в АТ. По-друге, необхідно чітко проводити різницю між відносинами власності в акціонерних правовідносинах та правами на відповідну власність і, як наслідок, механізмами їх захисту.

Перш ніж розглядати поняття акціонерної власності, нам уявляється доцільним деталізувати основні складові поняття власності і виділити найбільш істотні аспекти корпоративної власності і вказати принципову різницю між поняттям корпоративної і акціонерної власності. У зв’язку з цим І.В. Спасибо-Фатєєва пропонує зробити ряд застережень [10, с. 25-26]. Перше застереження, на її думку, яке варто зробити, перш ніж приступити до аналізу відносин власності – це ототожнення АТ із корпораціями. Тоді логічно стверджувати, продовжує вчений, що право власності АТ є правом власності корпорацій або корпоративною власністю. Свою думку І.В. Спасибо-Фатєєва ґрунтує на тому, що навряд чи можна чекати вагомих контраргументів проти такої термінології, оскільки стало загальноприйнятим як для законодавця, так і в науці говорити про право власності держави як про державну власність, а право власності територіальних громад іменувати комунальною власністю. Тому другим застереженням буде розуміння корпоративної власності як власності корпорацій. Третім застереженням буде нерозривний зв’язок аналізу відносин корпоративної власності і корпоративного управління як двох взаємозалежних правових конструкцій. Нарешті, четвертим застереженням як орієнтиром для проведення дослідження корпоративної власності є відстеження її джерел в економічних відносинах. Проте частково можна не погодитись з позицією І.В. Спасибо-Фатєєвої стосовно ототожнення категорій «корпорація» та «АТ», оскільки ні чинне законодавство, ні правова доктрина не містять чіткої науково обґрунтованої позиції стосовно того, які саме види організаційно-правових форм юридичних осіб необхідно визнавати корпораціями. Ми вважаємо, що у контексті розгляду нашого дослідження необхідно вести мову про АТ як різновид корпорації, а не як про єдину форму корпоративної організації. У зв’язку із зазначеним похідним є друге посилання на те, що категорії «акціонерна власність» і «корпоративна власність» не є тотожними. Вони співвідносяться між собою як спеціальне і загальне, оскільки, враховуючи побудову акціонерних правовідносин як різновиду корпоративних, відносини в інших корпоративних організаціях (наприклад, виробничих кооперативах) стосовно власності самої корпоративної організації істотно відрізняються від аналогічних відносин в АТ. У зв’язку з цим, у контексті нашого дослідження, ми будемо вести мову про власність в акціонерних правовідносинах, а не про корпоративну власність як власність корпорації (в широкому розумінні).

А.Б. Педько [11, с. 47] зауважує, що для отримання достовірних висновків інститут власності в АТ необхідно розглядати в п’яти площинах: 1) акціонерну власність як виключно економічну категорію, що не має правового аналогу; 2) власність АТ як юридичної особи; 3) власність крупних акціонерів; 4) власність дрібних акціонерів; 5) власність неакціонерного центру контролю.

У зв’язку з поширенням акціонерної власності у сучасній ринковій економіці необхідно спеціально розглянути природу і особливості цієї форми. Перш за все, необхідно відповісти на питання: чи є вона особливою формою власності? Форма власності не має власного змісту, вона проявляється у суб’єктах як спосіб визначення приналежності майна тому чи іншому суб’єкту. Під формами прояву власності В.П. Павловим розуміються дії з приводу конкретної речі, за яких конкретна участь кожної особи в названій діяльності визначається на підставі набутих нею навиків у відповідних видах діяльності і закріплюється у договорі між всіма учасниками [12, с. 164-168, 191-192].

Якщо виходити із загальних ознак власності, то саме існування АТ не надає достатніх підстав для виокремлення їх у якості особливої форми власності. По-перше, об’єктом власності в цьому разі є не засоби виробництва, а лише цінні папери, що їх представляють. Ці папери надають безумовне право на частину доходу і умовне право на участь в управлінні. Проте самі по собі ці папери не надають жодного права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній або ринковій вартості цінного паперу – акції. По-друге, номінальне право на участь в управлінні може перетворитися у реальну можливість лише для тих, хто зміг сконцентрувати у своїх руках контрольний пакет. З цієї точки зору акціонерна форма є різновидом анонімності власності, що створює значні можливості для концентрації управлінської влади у частини (як правило, меншої) учасників. Акціонерна форма має особливості у порівнянні з приватною власністю. Одна особливість полягає у тому, що одні приватні власники (володільці контрольного пакету акцій) отримують можливість розпоряджатися не лише чужою працею і доходом, але й чужою власністю інших учасників. В цьому розумінні акціонерна власність – своєрідна форма мультиплікативної приватної власності. При цьому величина мультиплікатора знаходиться у зворотній залежності від частки, яку утворює контрольний пакет акцій. Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність або узагальненість ознак форми власності. Акціонерна власність – це власність багатьох фізичних і юридичних осіб на єдиний процес привласнення з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні та юридичні особи мають право на користування майном, інші – мають право лише на дохід (володіння привілейованими акціями), треті – право на дохід і участь в управлінні. Окремі учасники АТ або їх група можуть сконцентрувати реальні права, що надають управлінську владу (через контрольний пакет). Разом з тим всі учасники АТ так чи інакше передають права управління спеціальному органу і спеціальним суб’єктам, що у великих товариствах, особливо з розпорошеним пакетом акцій, призводить до відокремлення функції управління і концентрації приватної влади в руках менеджерів.

Відтак у схемі відносин акціонерної власності акціонер і річ розділені – це перше. Важливо при цьому відзначити, що вже цей факт відводить від розуміння акціонерної власності як речового права, що за звичайним уявленням, яке дійшло до нас із римських часів, являло собою уособлення безпосереднього панування над речами [10, с. 31-32]. Тобто на заміну переданому майну або іншим цінностям майбутній акціонер отримує не повноваження власника, а корпоративні права. По-друге, необхідно звернути увагу, що окрім відмежування акціонера від власності АТ, розділені й особи, чий капітал у сукупності утворює акціонерну власність, тобто самі акціонери. Тут варто чітко засвоїти одне правило: має місце не об’єднання акціонерів, а об’єднання їхніх капіталів шляхом вкладення ними коштів в акції. У зв’язку з цим необхідно чітко уявляти, що АТ є не об’єднанням осіб, а об’єднанням капіталів. Акціонер не вступає у відносини з іншими акціонерами; спільність їх інтересів обмежена ціною акціонерного капіталу. Вони не мають ні прав, ні обов’язків один відносно іншого. Навіть якщо вони і збираються один раз на рік на загальні збори і якщо гіпотетично припустити, що зберуться всі, то вони і тоді не вступають між собою в правовідносини, тому що цей захід покликаний реалізувати право кожного на участь в управлінні [13, с. 58-66; 14, с. 91-101].

Крім вказаних двох особливостей власності у акціонерних правовідносинах істотне значення має і третя, що стосується безпосередньо управління акціонерною власністю. Наділяються повноваженнями з управління капіталом особи сторонні, але які мають досвід саме в цій сфері – менеджери (посадові особи органів управління АТ). Очевидним є навіть різність термінів: «управління» замість традиційних правомочностей власника — «володіння, користування і розпорядження» майном. Це і не дивно, адже, не будучи власниками, менеджери здійснюють немовби ті ж три правомочності, але зовсім на інших засадах [10, с. 32]. Стосовно четвертої особливості відзначається те, що ця схема відносин стала результатом своєрідного торгу між безпосередньою підприємницькою діяльністю власника з його відповідальністю за її результати і усуненням акціонерів від відповідальності за використання їхнього капіталу. Тобто акціонери лише отримують переваги (у вигляді дивідендів), але позбавлені негативів, за винятком несення ризику неприбуткового використання їхнього капіталу аж до його втрати [10, с. 32].

І.В. Спасибо-Фатєєвою запропоновані дві категорії – натуральна (приватна) і синтетична (корпоративна) власність. На її думку можна дати інше визначення: пряма і непряма власність. Пряма – це безпосереднє здійснення правомочностей власника, безпосередній вплив на об’єкт і безпосереднє присвоєння благ. Непряма – все відбувається опосередковано, а тому виникають способи, що дозволяють установити цей опосередкований зв’язок. Ці способи і є корпоративним управлінням. Для таких цілей і придуманий був новий об’єкт – цінний папір, акція, що є сурогатом майнових прав і буфером для двох суб’єктів – корпорації і акціонерів. Вона «зчіплює» їх права, дозволяючи взаємовигідно і взаємозалежно їх здійснювати [10, с. 34]. Проте слушно виникає питання щодо можливості взагалі вести мову про категорію «власність» у її вказаному непрямому розумінні стосовно діяльності АТ. Адже вже практично стало аксіомою правило, що власником майна переданого акціонерами є саме товариство, тобто правовий зв’язок між переданим майном і акціонером юридично втрачається. В той же час «новий об’єкт – цінний папір» є, з певною умовністю, об’єктом права власності кожного окремого акціонера.

Стає зрозумілим, що та, умовно кажучи, натуральна власність, що характеризується у підручниках як право власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні, не має нічого спільного з тією, умовно кажучи, синтетичною власністю, якою є власність акціонерна. С.С. Алексєєв назвав це метаморфозою власності, якісним розворотом від речових до зобов’язальних відносин, іншою власністю у порівнянні з тією, котра заснована на греко-римській культурі. Однак, разом з тим, він називає її власністю, водночас додаючи, що вона у своєму споконвічному, первісному вигляді, тобто як речове відношення, зникає [9, с. 353; 15, с. 77-88]. Іншого висновку зробити неможливо. Це демонструють наведені міркування про те, що внаслідок поступових відпадань від права власності повноважень власника, а потім і їх замінника – контролю, проте, залишається щось.

Визначаючи власність як юридичне відношення, закон наділяє власника правами і обов’язками з приводу володіння і користування майном, уповноважуючи його на самостійне здійснення дій з володіння, користування і розпорядження ним. Для юридичних відносин власності характерними є незалежність прав власника від інших осіб, автономність його дій зі своїм майном. Закон, як правило, не встановлює призначення майна, а дозволяє його використання для здійснення будь-якої діяльності. Власність (як повне суб’єктивне право) виникає і припиняється відразу у всій своїй сукупності і багатогранності прояву прав. Особливість власності як суб’єктивного права полягає у тому, що у якості об’єкту виступає реально існуюча річ, майно. Власність має на увазі виключність права власника на своє майно, форму повного панування над річчю. Виключність права власності визначає і абсолютний характер її захисту у випадку вибуття майна із володіння власника або порушення його права користування або розпорядження [17, с. 22]. У корпораціях вихолощується абсолютно весь зміст права власності, навіть такий його замінник, як право контролю. При цьому «натуральна власність», котра характеризується в літературі як право власності в об’єктивному і суб’єктивному розуміннях, не має нічого спільного з тією, умовно кажучи, синтетичною власністю, якою є «власність корпоративна» [6, с. 247].

При цьому слід підкреслити, що ми маємо справу не просто з термінами «приватна» – «акціонерна» власність, а із сутнісними змінами у структурі відносин власності. Приватна власність заснована на особистих зусиллях власника та його особистій вигоді, його особистому ризику й особистій відповідальності. Однак все зазначене не слід розуміти так, немовби власник сам безпосередньо працює і отримує відповідно результати. Безпосередні трудові зусилля власника можуть втілюватися у різних формах, найвіддаленішою від виробничої праці якої є контроль. Але контроль за своєю власністю в її майновому виразі та її використанні, отриманні доходу тощо приватний власник здійснює безпосередньо. Таку систему І.В. Спасибо-Фатєєва [10, с. 35] називає «атомізованою структурою власності».

Укрупнення капіталу за рахунок залучення масових інвесторів приводить до дифузії особистого інтересу і особистої участі. Причому поступово ця відсутність переростає в повне абстрагування і від управління, і від контролю, що стають для акціонера сугубо номінальними. Залишається лише чистий майновий зв’язок від вкладень в акціїодержати на них дохід, а у випадку зниження такого – позбутися акцій, а у випадку відсутності такої можливості – втратити усі вкладені кошти. В цьому і полягає ризик [10, с. 36]. Причому АТ з його численними акціями перетворило тривалий ризик, що лежить в основі будь-якого капіталу при його найбільших сумах, в короткостроковий ризик невеликих сум капіталу. Оскільки ходові корпоративні акції були оборотоздатними за цінами, що котируються щодня (або частіше), їх власники не зв’язані з підприємством (майном), для якого важливо зберегти цілісність і одержувати додаткові фінансові вкладення для свого відновлення. Оборотоздатність акцій перетворила тривалий ризик власника на короткостроковий ризик інвестора. Втім знову ж таки (і про це варто пам’ятати), це стосується дійсно корпорацій з оборотоздатністю їх цінних паперів, чого не спостерігається в Україні (хоча на це й покликаний Закон України «Про акціонерні товариства» [17] (ст. 24) у частині зобов’язання публічних АТ необхідності проходження ними процедури лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій бірж). Тоді, мабуть, і корпораціями можна повною мірою назвати лише публічні АТ. Інакше кажучи, право власності визначає і організаційно-правову форму юридичної особи, і навпаки [6, с. 249; 10, с. 36].

Звідси виходить, що, по-перше, форма АТ, як юридичної особи, дозволила «оголити» капітал, який неприкрито функціонує у безпосередніх відносинах із ним через продаж та обіг акцій, внаслідок чого залучаються кошти. По-друге, такий об’єкт, як капітал, для економічних відносин є безпосереднім та визначальним, а для юридичних відносин власності – похідним, адже перше місце для права власності посідають речі. Саме вони і формують таку ознаку юридичної особи, якою є відокремлене майно. Втім з виводом капіталу на перше місце і в юридичних відносинах відбулися зміни, які втілилися в два пласти відносин: відносини з капіталом і відносини з майном. Відносини з капіталом динамічні та бурхливі, а відносини з майном статичні та спокійні. Капітал постійно перебуває в русі (випускаються, продаються та купуються акції), а майно, навпаки, стабільно використовується для підприємницької діяльності АТ. Тому відносини власності тут настільки змінилися, що, якщо можна так висловитися, їх речовий аспект став завуальованим [10, с. 36].

Інший напрям, що показує відсутність у акціонерної власності звичайних рис права приватної власності, — це придбання можливості голосувати за довіреністю (ст.ст. 34, 39 Закону України «Про акціонерні товариства»). Власники не продають свої акції, однак акціонери не схильні брати участь у загальних зборах у зв’язку з віддаленістю від місця їх проведення, незначною кількістю акцій та іншими причинами. Тобто акціонери не зацікавлені здійснювати свої права. Напроти, у цьому зацікавлений хтось, хто прагне досягти участі в управлінні АТ шляхом обрання до його органів. Для цього йому потрібні голоси акціонерів, але не їх участь у зборах. Цим хтось може бути як мажоритарний акціонер, який прагне збільшити кількість голосів без придбання акцій, так і міноритарний акціонер, який прагне поборотися з мажоритарним і розділити його сферу впливу.

Зважаючи на проведене дослідження загальних засад корпоративної власності у діяльності АТ ми не можемо оминути саме тлумачення такої категорії, яке запропоновано правовою доктриною. Так, в юридичній літературі обстоюється думка, що корпоративна власність – сукупність об’єктів нерухомості, майнових прав, робіт і послуг, інформації і технологій, нематеріальних благ та інших частин національного багатства, право користування, володіння, розпорядження якими належить конкретній корпорації [18, с. 59]. Ми вважаємо, що таке визначення не є досконалим, оскільки не містить тієї специфіки, яка притаманна саме акціонерним відносинам, як особливій структурі суспільних відносин в контексті вільного волевиявлення та рівності сторін як учасників цивільного обороту.

Сутнісне значення корпоративної власності полягає, по-перше, в її призначенні як акумулятора капіталу, причому так, що «ціле буде являти собою більше, ніж сума його частин«; по-друге, у безпосередньому зв’язку з корпоративним управлінням [19, с. 18]; по-третє, у високому ступені прибутковості, що нею надається; по-четверте, у мобільності капіталу, який мобільний настільки, наскільки мобільний ринок акцій; по-четверте, у зосередженні капіталу, що дозволяє визначити напрямки його застосування, а відтак, доступність продукції та послуг і цін на них; по-п’яте, економічна складова корпоративної власності переростає у соціальну і політичну, тому що корпоративний капітал вирішує численні соціальні питання, включаючи стабільність, соціальне забезпечення, робочі місця тощо, а також обумовлює політичну обстановку в країні, не говорячи про безпосередню й опосередковану участь представників великого бізнесу в політичному житті [6, с. 242-243].

Оскільки відносини власності мають в АТ в основному фактичний характер, вони постають непідвласними загальним нормативним положенням про власність (перш за все – положенням ЦК України), які ставлять власність у чіткі рамки. Перш за все реальні відносини власності, що стверджуються в АТ, перекреслюють, а багато в чому блокують чинний ЦК України, його норми – виявляються не діючими, оскільки у АТ в основному панує інша власність, ніж та, яка закріплена в Кодексі. До власності в АТ, більше тяжіє довірча власність, ідеологія і практика трастів.

Акціонерна власність за своїм змістом не вкладається в класичні рамки приватної власності. Вона має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права. Акціонерна власність має такі основні особливості [20]:

1) по-перше, за складом учасників (власників) вона є змішаною і комбінованою одночасно. Її учасниками можуть бути як фізичні так і юридичні особи (в тому числі держава і іноземні учасники);

2) по-друге, АТ створюють ефект мультиплікативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакету акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, які не володіють контрольним пакетом;

3) по-третє, акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми. За своїм змістом вона поєднує риси приватної і суспільної власності.

В юридичній літературі [6, с. 243-244] запропоновано виділяти наступні характерні риси відносин корпоративної (у нашому випадку – акціонерної) власності:

1) у схемі відповідних відносин акціонер і річ розділені. Саме цей факт не дає можливості розуміти акціонерну власність як речове право, що являє собою уособлення безпосереднього панування над річчю;

2) розділені між собою й особи (акціонери), чий капітал у сукупності дає акціонерну власність. Оскільки АТ є об’єднанням капіталів, а не об’єднанням осіб, то й акціонер не вступає у відносини з іншими акціонерами; спільність їхніх інтересів обмежена ціною акціонерного капіталу;

3) капіталом АТ управляють не акціонери, а сторонні особи – менеджери;

4) акціонери позбавляються ризику несення відповідальності за результати відповідної діяльності, окрім несення ризику неприбуткового використання їхнього капіталу, аж до його втрати;

5) в АТ відбувається відділення власності і контролю, що було фокусом боротьби за корпоративне управління.

На підставі наведених ознак ми пропонуємо наступне визначення: акціонерна власність – це система майнових та зобов’язальних прав, що належать конкретній особі, яка за їх допомогою реалізує власні корпоративні права.

Виходячи з викладеного ми вважаємо, що акціонерна власність має наступні ознаки:

1) акціонерна власність є змішаною (комбінованою) оскільки:

— її учасниками можуть бути як фізичні так і юридичні особи;

— вона містить зобов’язальні та майнові права. Власність АТ – особлива форма власності, в якій більш чи менш чітко має прояв перемінний склад її учасників, які мають речово-правові вимоги на майно товариства за певних умов. Особливість цієї форми власності має прояв у тому, що акціонер як власник або володілець на підставі іншого речового права самостійно, окрім АТ, розпоряджається акцією. Акція є поєднанням і зобов’язальних, і речово-правових вимог [21, с. 88].

2) суб’єктний склад має деяку специфіку у своєму правовому становищі:

а) АТ, в оплату акцій, отримує від акціонерів майно (у розумінні ст. 190 ЦК України), а за ст.ст. 11, 23 Закону України «Про акціонерні товариства» (грошові кошти або майно, майнові і немайнові права, що мають оцінку, цінні папери, за виключеннями встановленими чинним законодавством) та визнається їх власником (ст. 115 ЦК України). Крім того АТ є власником іншого майна отриманого у процесі здійснення підприємницької діяльності. Однак враховуючи те, що АТ є фіктивно створеним суб’єктом цивільних правовідносин відповідним майном (частиною загальної акціонерної власності) розпоряджаються або власник контрольного пакету акцій, або група менеджерів (за умови відсутності останнього). Тобто майном управляють не власники;

б) акціонери передають у власність АТ власне майно та отримують за це акції (у відповідності до ст. 4 Закону України «Про акціонерні товариства» визнаються їх власниками). Чинне законодавство України передбачає можливість емісії акцій у документарній і бездокументарній формах (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [22]). Факт емісії акцій у документарній формі надає можливість стверджувати про виникнення у акціонера права (власності) на акцію та прав (корпоративних) з акції. За умови випуску акцій у бездокументарній формі права (корпоративні) з акції мають своє місце, але загалом (за загальною уявою на засади цивільно-правової доктрини) право (власності) на акцію (як папір) зникає за відсутності його як такого. При цьому необхідно звернути увагу на те, що акціонер втрачає право власності на передане АТ майно, взамін отримуючи нерівноцінне корпоративне право на управління самим товариством (звертаємо увагу, що мова йде не про володіння, користування та розпорядження майном). Відповідні обставини мають специфіку – мажоритарний акціонер отримує більші права (навіть у порівнянні з внесеною часткою), а міноритарний акціонер, відповідно, менші. Тобто власність і контроль є відділеними одне від одного;

3) особи, які сформували статутний капітал розділені між собою, оскільки акціонери не вступають, практично, один з одним у правовідносини (виключенням є представництво у розумінні ст. 39 Закону України «Про акціонерні товариства»). Спільність їх інтересів обмежена примноженням акціонерного капіталу та, у міноритарних акціонерів, виплатою дивідендів.

У зв’язку з викладеним можемо констатувати, що акціонерна власність – це особлива форма власності наділена спеціальними рисами, що не дозволяють у повній мірі розглядати її як різновид приватної форми власності.

Література:

  1. Братасюк М. Власність як чинник розвитку правової реальності // Підприємництво, господарство і право. – 2004. — № 5. – С. 3-7.
  2. Карбовник О.І. Акціонування в умовах ринкової трансформації економіки України: Автореф. … канд. екон. наук: 08.01.01 / Львівський держ. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 1999. – 20 с.
  3. Литвин (Бартошевська) Л.М. Акціонерна форма власності в перехідний період до ринкових відносин в Україні: Автореф. … канд. екон. наук: 08.01.01 / ДДАУ. – Дніпропетровськ, 1997. – 17 с.
  4. Цивільний кодекс України [Текст]: за станом на 15 квітня 2009 р. // Офіційний вісник України. – 2003. — № 11. — 28.03.2003. — Ст. 461.
  5. Долинская В.В. Акционерное право: основные положения и тенденции. Монография / В.В. Долинская. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 736 с.
  6. Корпоративне управління: Монографія/ І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова; За ред. проф. І. Спасибо-Фатєєвої. – Х.: Право, 2007. – 500 с.
  7. Механизм и формы акционерной собственности // http://ref.net.ua/work/det-24656.html (станом на 14.02.2008).
  8. Долинская В.В. Правовые формы акционерной собственности // Актуальные проблемы права собственности. – Материалы научных чтений памяти професора С.Н. Братуся (Москва, 25 октября 2006 г.). – М.: ИД «Юриспруденция», 2007. – С. 116-123.
  9. Алексеев С.С. Собственность в акционерном обществе. В кн.: Линия права. – М.: Статут, 2006. – С. 332-356.
  10. Спасибо-Фатєєва І. Корпоративна власність // Українське комерційне право. — 2006. — № 7. – С. 25-41.
  11. Педько А.Б. Собственность, контроль и конфликт интересов в акционерных обществах: Монография. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2008. – 448 с.
  12. Павлов В.П. Проблемы теории собственности в российском гражданском праве: Монография. М., 2000. – 428 с. 
  13. Спасибо-Фатєєва І.В. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних товариствах // Вісник Академії правових наук України. – 1998. — № 3. – С. 58-66.
  14. Спасибо-Фатєєва І.В. Про розуміння акціонерних правовідносин // Вісник Академії правових наук України. – 2000. — № 3 (22). – С. 91-101.
  15. Спасибо-Фатєєва І.В. Юридична природа права на управління в акціонерному товаристві // Вісник Академії правових наук України. – 1999. — № 3. – С. 77-88.
  16. Андреев В.К. О праве частной собственности в России (критический очерк). – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 184 с.
  17. Про акціонерні товариства [Текст]: закон України від 17 вересня 2008 року № 524- VI // Урядовий кур’єр. – 2008. – № 202. – 29 жовтня. – С. 5-12.
  18. Бандурин А.В., Дроздов С.А., Кушаков С.Н. Проблемы управления корпоративной собственностью. – М.: «БУКВИЦА». 2000. – 160 с.
  19. Спасибо-Фатеева И.В. Общая характеристика права собственности акционеров и акционерного общества // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. — № 2. – С. 15-20.
  20. Собственность //http://www.in1.com.ua/article/9954/ (по состоянию на 14.02.2008).
  21. Андреев В.К. Правовые проблемы регулирования рынка ценных бумаг // Государство и право. – 1997. — № 3. – С. 86-93.
  22. Про цінні папери та фондовий ринок[Текст]: закон України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV // Відомості Верховної Ради. -2006. — № 31. — Ст. 268.

нотариусграфик работы

Пн-Пт 9:00-18:00
Сб 9:00-15:00
Вс Выходной
карта проезда
форма связи
×
Форма связи



×
Карта проезда

×